Вісник Донецького національного університету. Серія філософські науки

Еволюція концепцій справедливості в античній філософії.

2019-07-30T15:04:01+03:00

Стаття присвячена огляду еволюції уявлень про справедливість за добу античності. Вказується на неправомірність ототожнення сучасного значення поняття «справедливість» із давньогрецькими еквівалентами θέμις і δίκη. Доводиться, що космоцентричне світосприйняття еллінів породило міфологему Порядку, а принцип справедливості передбачав підтримку і відтворення порушеної гармонії. Робиться висновок, що загальна тенденція еволюції поглядів про справедливість полягає у поступовому відході від уявлень про універсальний, космічний характер справедливості та її прив’язки до суто людських відносин. Концепти «справедливість як порядок» та «справедливість як відплата» витісняються концептами «справедливість як рівність» і «справедливість як чеснота», набуваючи характеру політико-правової та етичної категорії.

Розвиток парадигми соціального конструктивізму в історії соціально-філософської думки.

2019-07-30T15:04:02+03:00

Ця стаття присвячена позначенню основних етапів становлення парадигми соціального конструктивізму в соціально-філософській думці. На початку тексту автор висвітлює виклики, які позначили саму необхідність становлення напряму. В роботі вказуються особливості соціального простору й специфіка розвитку теоретичного й практичного конструювання його окремих елементів. Найбільшу увагу приділено ключовим філософам, яких можна позначити як конструктивістів, та їхнім теоретичним напрацюванням. Дослідження звертає увагу на специфіку конструювання таких елементів як соціальна реальність, соціальні інтеракції, порядки взаємодій між індивідами. Вказується на розвиток загальних тенденцій соціально-філософських теорій, що задають тон напряму і сьогодні.

До питання про межі просвітницького вербалізму.

2019-07-30T15:04:02+03:00

Ця стаття присвячена проблемі посередницької ролі мови в просторі Просвітництва. Автор спирається на дослідження К. Сіскіна, В. Уорнера і О. Перепелиці. Використовуючи компаративний метод, він співставляє європейське і китайське Просвітництва і доводить, що мова здатна виконувати свої посередницькі функції лише завдяки досить високому онтологічному статусу слова та тексту. Мова пов’язує людину з вищими рівнями буття. При цьому на рівні сутностей, статус яких перевищує статус слова і тексту, слово і текст діяти вже не можуть.

Світогляд або світоспоглядання: історичні метаморфози.

2019-07-30T15:04:02+03:00

У статті розкриваються ґенеза та подальше використання та тлумачення термінів «світогляд (мировоззрение)» та «світоспоглядання (миросозерцание)» у контексті динаміки російської гуманітаристики, філософії та літературної критики. Встановлюється співвідношення їхніх змістів в історичній динаміці. Визначаються докорінні вербально-змістовні метаморфози їхньої інтерпретації в російській філософії та радянській ідеології.

Внесок Києво-Могилянської академії у розвиток української філософської думки епохи бароко.

2019-07-30T15:04:03+03:00

У статті досліджується історія виникнення та розвитку філософії у Києво-Могилянському колегіуму (згодом – академії). Значна увага приділяється викладанню курсів філософії визначними діячами навчального закладу першої третини ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст.

Титул і зміст Вісника.

2019-07-30T15:04:01+03:00

Для публікації у «Віснику Донецького національного університету. Серія філософські науки» приймаються раніше не опубліковані наукові роботи з філософської проблематики.

Макет Вісника в повному форматі

2019-07-30T15:04:01+03:00

Друкується за рішенням Вченої Ради Донецького національного університету імені Василя Стуса.

До питання про типологію конфліктів на пострадянському просторі.

2019-07-30T15:04:03+03:00

У статті аналізуються причини та витоки конфліктів на пострадянському просторі. Підбираються критерії для повного та всебічного дослідження цих конфліктів та для їхньої типологізації. Проводяться паралелі між конфліктами та зазначаються деякі їхні відмінності. У статті також описано якісно новий тип конфлікту, до якого можна віднести конфлікт на Сході України.

Чого очікувати Україні від геополітичних змін після виборів у США?

2019-07-30T15:04:03+03:00

У статті розглянуто питання можливої модифікації зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки у зв’язку з вибором на пост президента республіканця або демократа, складена попередня позиція головних кандидатів щодо конфлікту на Сході України. Проведено аналіз міжнародної геополітичної ситуації на цей час.

Закономірності розгортання збройних конфліктів у ХХІ столітті.

2019-07-30T15:04:04+03:00

Стаття присвячена вивченню закономірностей розгортання збройних конфліктів у ХХІ столітті. Аналізуються 1) закономірності виникнення конфліктів, 2) закономірності дискурсивного управління конфліктом, 3) закономірності тривалості конфліктів, 4) закономірності вирішення конфлікту. Розкривається значення історичних міфів для каталізації конфліктів на пострадянському просторі та роль Центру у процесі керування ходом конфлікту.

Дискурс кривд та образ: претензії Донбасу до України.

2019-07-30T15:04:04+03:00

Стаття присвячена вивченню проблемних питань східноукраїнського конфлікту. В статті доводиться, що конфлікт має складну природу, в тому числі й дискурсивну. У фокусі розгляду постають претензії Донбасу до України, які вербализовані в пресі ОРДЛО. Претензії умовно можна поділити на дві групи:духовні і соціальні.

Дихотомія соціальної реальності: традиційність vs новаційність.

2019-07-30T15:04:04+03:00

Розглядається діалектична дихотомія традиційності та новаційності. Описується функціональне навантаження традиції в існуванні суспільства. Визначається традиційність передумов виникнення та закріплення у суспільній практиці новаційних елементів. Наведені наукові підходи до розгляду сучасності: прогресистська парадигма; критика індустріальної доби; порівняльний аналіз традиційного та постіндустріального суспільств. Висвітлені кризові явища в українському та світовому соціумі.

Форми прояву екстремальності в сучасному соціумі.

2019-07-30T15:04:04+03:00

Стаття присвячена виділенню та аналізу форм прояву екстремальності в сучасному суспільстві. Автором ставиться завдання дати визначення екстриму та екстремальності як форми його прояву в соціальній сфері, а також визначити основні характеристики, за якими можна віднести те чи інше соціальне явище до форм екстремальності. Для цього проводиться аналіз таких понять як соціальна норма, девіантність, маргінальність, радикалізм. Наводяться приклади тих явищ, які багатьма вченими відносяться до форм екстремальності, але не підпадають під зазначені автором характеристики і тому не вважаються автором статті такими формами. Автор наводить власну класифікацію форм прояву екстремальності у світлі постсучасних перетворень в суспільстві.

Ідеологічне і прагматичне у польсько-українських відносинах.

2019-07-30T15:04:05+03:00

У статті аналізується роль ідеологічної та прагматичної філософських концепцій як факторів у новітній історії польсько-українських відносин. Зіткнення українського прагматизму з польською вірністю ідеології пропонується як результат втілення цих факторів.

Східноукраїнський конфлікт у дзеркалі реформування українського суспільства.

2019-07-30T15:04:05+03:00

Аналіз визначальних для сучасного українського суспільства процесів, таких як трансформація суспільства, порушення його цілісності, зміна ролі держави в житті суспільства, деградація правлячого класу України та його вплив на соціальні процеси, формування ліній розлому в соціальному організмі, формування нових ідентичностей як наслідок соціального розлому, засвідчує, що східноукраїнський конфлікт з усією виразністю висвітив ці процеси, які тривалий час проявлялися в суспільстві, створили підґрунтя конфлікту і залишаються факторами, що загрожують цілісності соціального організму України.

Континуальність та дискретність історичного процесу в посттойнбіанській філософії історії.

2019-07-30T15:04:07+03:00

У дисертації розкриваються основні аспекти проблеми синтезу континуального та дискретного при дослідженні історичного процесу в межах посттойнбіанської парадигми історії. Обґрунтовується погляд, що всесвітній історичний процес є єдиним континуальним процесом зі спадами та підйомами активності в життєдіяльності локальних цивілізацій, що складають елементи дискретності в історії. Показано, що в процесі еволюції філософських поглядів на історичний процес доцільно виокремити три періоди: класичний, некласичний та постнекласичний. Запропоноване авторське визначення терміна «посттойнбіанство» та виокремлено основні методологічні принципи посттойнбіанської філософії історії. Проаналізована авторська класифікація філософських моделей історичного процесу та їхня еволюція у посттойнбіанській філософії. Досліджуються фактори дискретності цивілогенезу. Доведено, що головним фактором, який забезпечує континуальність всесвітнього історичного процесу, є взаємодія культур та цивілізацій. Показано, що глобалізація вже створила необхідні умови для єдності людства, одночасно спричинивши зворотній процес його локалізації.

Феномен західної алхімії в соціально-філософському вимірі.

2019-07-30T15:04:08+03:00

У дисертації запропоновано комплексну соціально-філософську модель феномена західної алхімії. Розглянуто специфіку цього феномена в контексті низки форм суспільної свідомості, колективних ментальних установок Сходу та Заходу; виокремлено комплекс умов його соціокультурного буття. Визначено аксіологічно значущу есенціальну ознаку алхімії – прагнення прориву з дискретно детермінованого світу до сфери безмежного. Виділено чинники трансформацій та діалектичного розвитку західної алхімії. Переосмислено уявлення щодо способу існування цього феномена в соціокультурному просторі українського Бароко в контексті тенденцій інтелектуального розвитку Європи. Показано зростання соціальної актуальності алхімії у перехідні епохи, позначені кризою раціональності, зрушеннями аксіологічних орієнтацій. Виявлено значну соціокультурну адаптивність феномена, засновану, зокрема, на принципі «консервативного новаторства», прояви якого досліджено шляхом герменевтичного аналізу. Показано, що згадана соціокультурна адаптивність забезпечує існування феномена алхімії у формі андеґраундної субкультури в сучасному соціумі.

Християнське вчення про істину як джерело раціональності науки Нового часу.

2019-07-30T15:04:08+03:00

Дослідження присвячене висвітленню шляхів перетворення християнського вчення про істину в імператив наявності та досяжності істини, що став наріжним каменем наукової раціональності Нового часу. Обґрунтування центрального положення дисертації здійснюється в два етапи, що знайшли відображення у відповідних розділах роботи. В першому послідовно розкриваються принципові риси методу науки Нового часу та структура наукового предмету (що складається з світоглядно-аксіоматичного, теоретичного та емпіричного рівнів). Аналіз походження вказаної аксіоматики здійснюється на матеріалі побудов авторів перших програм науки Нового часу  Коперніка, Кеплера, Декарта і Ньютона та приводить до її джерела  побудов схоластичної теології XIII-XIV ст.ст. Християнські теологи, як і перші вчені, були впевнені в наявності та відкритості істини через світоглядні переконання, що мали християнську природу та сходили до догматичного вчення про істину. Певною мірою ця теза обґрунтовується аналізом парадигмального для Античності вчення Платона, яке не містило ані уявлень про існування Істини, ані методу осягнення істини через пізнання емпіричної реальності. Аналіз християнських джерел та історична реконструкція процесу становлення християнської догматики дозволяють наголосити, що ядро християнського вчення про істину створюють віра в Бога як подателя Абсолютної Істини і Церкву, що володіє всією повнотою Істини, від імені якої виступає колегіальний представницький орган – собор легітимних представників окремих церков, який на основі принципу конциліарності (колегіальності) стверджує «емпіричні» формули небесної Істини – догмати, які «конкретизують» істину Одкровення. Саме в принципі конциліарної фіксації земної «проекції» Істини, що був сформований в добу Соборів завдяки специфіці християнської доктрини, можна побачити прообраз раціонального методу науки Нового часу. Стверджується, що світоглядний рівень наукового знання спирається на християнські за своїм походженням аксіоми, а теоретичні побудови та факти є конкретизацією онтологічних аксіом (однією з яких є уявлення про наявність та досяжність істини). Західна наука, в такому випадку, є продуктом культури, що має християнські витоки, а тому його універсальність може ставитися під сумнів в культурах, що мають нехристиянське коріння.

Рецензия на 5-й выпуск журнала «Релігієзнавчі нариси».

2019-07-30T15:04:08+03:00

Знакомство со статьями «Релігієзнавчих нарисів» пробудило во мне какие-то ностальгические чувства: я снова погрузился в атмосферу религиоведческих дискуссий, поисков, исследований, которыми была наполнена жизнь факультета философии и религиоведения в довоенном Донецке. Так было вплоть до уже достаточно далекого 2011 года, когда усилиями МОНа Украины Государственный университет информатики и искусственного интеллекта в городе Донецке, а вместе с ним и наш факультет были показательно разгромлены и уничтожены. Воистину хаос начинается с разрухи в головах. С тех пор прошло 5 лет и, несмотря на то, что начатые исследования в той или иной степени продолжались, а специальность «религиоведение» кое-как продолжала существовать, атмосфера философско-религиоведческого «улья» была безвозвратно потеряна. Именно этой атмосферой дохнуло со страниц «Релігієзнавчих нарисів» – начатые, но так и не законченные споры, череда всевозможных мероприятий, чьи-то инициативы, уместные и не очень, какие-то гуру, их последователи, критики и ниспровергатели – все это угадывается за продуманным и достаточно строго организованным материалом сборника. Интересно, что проблемы, вокруг которых когда-то в Донецке ломалось наибольшее количество копий, остались в центре внимания религиоведов и сегодня. Украинские исследователи религий все так же задаются тремя фундаментальными вопросами: что является предметом религиоведения? Существует ли особая религиоведческая методология, и если да, то в чем ее специфика? Каковы цели и социальные задачи религиоведческих изысканий?

Шудры против брахманов (очерки популярной элитологии).

2019-07-30T15:04:07+03:00

Современное общество представляет собой сложную иерархическую систему, пронизанную экономическими и духовными связями. Обратимся к одной из древнейших иерархий, сформированной индоевропейцами несколько тысячелетий назад – варно-кастовой системе. Упрощенно она выглядела следующим образом: Основой социальной пирамиды была наибольшая группа – шудры: безземельные крестьяне и слуги. Вайшьи – торговцы, ремесленники и мелкие землевладельцы. Защитой общества занимались кшатрии – воины и, как правило, именно кшатрии становились первыми лицами государства. Вершину пирамиды венчали интеллектуалы жрецы – брахманы. В их среде развивалась философия, наука и право. Интересно, что в современной Индии среди судей большинство являются потомками брахманов. В древности брахманы, кшатрии и вайшьи относились к высшим варнам, в то время как шудры считались низшим сословием. По мере развития социального неравенства торговцы-вайшьи выпадают из числа привилегированных групп. Варна шудр также распадается на «чистые» и «низшие» сообщества.

Глобальна мобілізація: використання релігійної риторики у добу глобальних зіткнень.

2019-07-30T15:04:07+03:00

В статті здійснено спробу інтерпретації зростання напруги в Європі та, зокрема, Україні як конкретного випадку зіткнення секулярного проекту Модерну та його глобальних альтернатив – релігійно мотивованих національних проектів глобального розвитку (російського, ісламського та китайського).

Основи геофілософії України.

2019-07-30T15:04:05+03:00

Предметом дослідження автора є геофілософія України. Головна особливість геофілософії цього регіону, яка і формує ментальність українців вже багато століть, полягає в тому, що територіально сучасна Україна розташована на стику двох найпотужніших культур Євроазіатського континенту: азіатської та європейської. Автор запропонував своє бачення формування рубіжності культур і їхнього впливу на становлення української нації. У статті використано діалектичний метод, системно-структурний, структурно-функціональний, а також методи порівняння, аналізу і синтезу. Основним внеском автора в дослідження цієї актуальної і складної теми є чергова спроба об’єктивного дослідження історико-культурних зв’язків між Москвою і Києвом, російським та українським народами. Новизна дослідження – показати Україну і українців зсередини, у всій їхній суперечливості та прагненні встановити власні культурні маркери самоідентифікації.

Топологічний вимір сакралізації.

2019-07-30T15:04:06+03:00

У статті визначено основні риси сакрального і профанного. Сакральне представлене як онтологічно первинна реальність, першопотенція культури. Доведено, що семантика сакрального не вичерпується традиційно релігійним аспектом. Сакральному приписуються властивості організованості, структурованості світу, непорушності, винятковості, недоторканості, могутності та ефективності. Показана роль ритуалів у процесі сакралізації. Політичну сакралізацію розглянуто як бажання влади закріпити свій статус, інструмент маніпулятивної дії на маси для досягнення конкретних політичних цілей.

Способи осягнення Модерну.

2019-07-30T15:04:06+03:00

У статті автор розглядає сучасні підходи до вивчення Модерну як єдиний можливий спосіб саморефлексії Модерну. Визнаючи існування та легітимність різних способів класифікації таких рефлексій, наголошується, що лише в їхніх межах дискурс про Модерн є можливим. З іншого боку, аналіз саморефлексії Модерну дозволяє говорити про трансформацію модерного світогляду, власне Модерну та західного розуму в його претензіїі на універсальність і глобальне домінування.

Феномен книги в контексті постгутенбергівської епохи та Нового Середньовіччя.

2019-07-30T15:04:06+03:00

У статті розглянуто проблему місця, ролі та способу існування феномена книги у так звану постгутенбергівську епоху, в контексті викликів нових електронних медіа. Цей стан сучасної культури закономірно набуває спільних рис із догутенбергівською ерою та може бути інтерпретованим по- різному, наприклад, як новий трайбалізм «глобального села» (М. Маклюен) або ж як ознака Нового Середньовіччя (У. Еко). Інтелектуали схиляються до думки, що друкована книга не зникне, а радше стане атрибутом елітарної культури, що існуватиме поряд із культурою споживання готових образів, певним чином нагадуючи соціокультурну ситуацію Середньовіччя. У випадку ж катастрофічного сценарію «можливого середньовічного майбутнього» (Р. Вакка) традиційна книга стає принципово важливою у контексті потреби збереження знань та культурної спадщини людства, оскільки завдяки своїй простоті, порівняній низькотехнологічності та енергонезалежності є в певному сенсі надійнішою за електронні пристрої