Християнське вчення про істину як джерело раціональності науки Нового часу.

Анотація

Дослідження присвячене висвітленню шляхів перетворення християнського вчення про істину в імператив наявності та досяжності істини, що став наріжним каменем наукової раціональності Нового часу. Обґрунтування центрального положення дисертації здійснюється в два етапи, що знайшли відображення у відповідних розділах роботи. В першому послідовно розкриваються принципові риси методу науки Нового часу та структура наукового предмету (що складається з світоглядно-аксіоматичного, теоретичного та емпіричного рівнів). Аналіз походження вказаної аксіоматики здійснюється на матеріалі побудов авторів перших програм науки Нового часу  Коперніка, Кеплера, Декарта і Ньютона та приводить до її джерела  побудов схоластичної теології XIII-XIV ст.ст. Християнські теологи, як і перші вчені, були впевнені в наявності та відкритості істини через світоглядні переконання, що мали християнську природу та сходили до догматичного вчення про істину. Певною мірою ця теза обґрунтовується аналізом парадигмального для Античності вчення Платона, яке не містило ані уявлень про існування Істини, ані методу осягнення істини через пізнання емпіричної реальності. Аналіз християнських джерел та історична реконструкція процесу становлення християнської догматики дозволяють наголосити, що ядро християнського вчення про істину створюють віра в Бога як подателя Абсолютної Істини і Церкву, що володіє всією повнотою Істини, від імені якої виступає колегіальний представницький орган – собор легітимних представників окремих церков, який на основі принципу конциліарності (колегіальності) стверджує «емпіричні» формули небесної Істини – догмати, які «конкретизують» істину Одкровення. Саме в принципі конциліарної фіксації земної «проекції» Істини, що був сформований в добу Соборів завдяки специфіці християнської доктрини, можна побачити прообраз раціонального методу науки Нового часу. Стверджується, що світоглядний рівень наукового знання спирається на християнські за своїм походженням аксіоми, а теоретичні побудови та факти є конкретизацією онтологічних аксіом (однією з яких є уявлення про наявність та досяжність істини). Західна наука, в такому випадку, є продуктом культури, що має християнські витоки, а тому його універсальність може ставитися під сумнів в культурах, що мають нехристиянське коріння.